Сінгапур


Сінгапур – місто-держава у Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Площа 622 км²; столиця — Сінгапур. Складається з острова Сінгапур і 57 дрібних островів. Політична система: ліберальна демократія з обмеженнями для опозиції.

Експорт: електроніка, нафтопродукти, гума, устаткування, транспортні засоби. Населення 5,2 млн чол. (китайці 75 %, малайці 14 %, тамільці 7 %). Мови: малайська (національна), китайська, тамільська, англійська (державні).

Через швидке економічне зростання вважається одним із чотирьох “азійських тигрів”. Економіка сильно залежить від промисловості та сфери обслуговування. Сінгапур –  світовий лідер у кількох галузях: тут четвертий найбільший фінансовий центр, другий за масштабом ринок азартних ігор, третій найбільший нафтопереробний завод. Порт Сінгапуру входить до п’ятірки найзавантаженіших у світі. Країна – беззаперечний лідер за кількістю доларових мільйонерів на душу населення. Світовий банк відзначає, що серед усіх держав саме в  Сінгапурі найлегше створювати бізнес.

У Сінгапурі нещодавно поховали батька нації – екс-прем’єр-міністра Лі Куан Ю. Прощання з Лі, який займав цю посаду протягом 31 року, тривало майже тиждень, а охочі віддати данину поваги покійному стояли в черзі по 8 (!) годин.

СТАРТ. Починалося все більш ніж прозаїчно. У 1963 році Малайзія і Сінгапур отримали незалежність від Британської імперії і підписали договір про злиття в одну країну. Час був неспокійний – союз супроводжувався кривавими сутичками між жителями Сінгапуру різних національностей: китайцями, малайцями, індійцями. Через конфлікти і різні уявлення про закони нової держави всього за два роки, у 1965-му, Сінгапур виключили зі складу Малайзії. Отримавши вимушену незалежність, маленький острів, який за площею менший за Київ і має населення понад 5 млн осіб, опинився в незавидному становищі: природних ресурсів і навіть власної питної води тут не було, значна частина населення жила на межі бідності в нетрях, а мізерні бюджетні кошти роз’їдала важка корупція.

Оголошуючи про виключення Сінгапуру з Малайзії на прес-конференції, прем’єр Лі не міг стримати сліз. Ще кілька тижнів він був у такому пригніченому стані, що взяв тривалий лікарняний. Тоді ніхто не міг навіть уявити, що всього за кілька десятиліть Сінгапур перетвориться на одну з фінансових столиць планети, а ВВП на душу населення зросте в сто разів і складе $55 182 – один з найвищих показників у світі. Для порівняння: в Україні цей показник – $2979.

Відразу після здобуття незалежності Лі заявив, що нова країна буде будуватися на основі ідей мультикультуралізму – тут будуть поважати всі релігії, а всі національності отримають рівні права. Ця ідея була потрібна Сінгапуру як повітря, адже тут змішалися багато національностей і релігій: 76,8% китайців. 40% населення сповідують буддизм, інші є християнами, мусульманами та представниками інших релігій. Національною ідеєю нової країни стали не красиві патріотичні гасла, а раціональний прагматизм, заснований на загальному бажанні жити в достатку, за законом і справедливістю.

1959 рік. Сінгапурці були впевнені, що вибрали надійну людину

Транспорт. Машину мати дорого, але розвинений громадський транспорт.

ПОЛЮВАННЯ НА ІНВЕСТОРІВ І БІОТЕХНОЛОГІЇ

В економіці зробили ставку на конкурентоспроможність на світовому ринку. Заохочувалися і звільнялися від податків як місцеві, так і іноземні підприємства, які працювали в галузях, визначених урядом як пріоритетні. У 1970 роках це були нафтопереробна і легка промисловість, суднобудування, потім – електроніка і високі технології. Такі компанії на п’ять років звільняють від мита і прибуткового податку. Результат: сім років поспіль Сінгапур називають найкращою країною в світі для ведення бізнесу.

Саме прихід в Сінгапур іноземних компаній, зокрема американських, і заклав фундамент благополуччя в країні, заодно вирішивши проблему з безробіттям. “Ми вітали кожного інвестора. Ми просто зі шкури пнулися, щоб допомогти йому почати виробництво і налагодити бізнес”, – згадував про ті часи Лі Куан Ю в мемуарах “Сінгапур: З третього світу в перший”.

Одним із пріоритетів стала ігрова індустрія. І зараз Сінгапур є третьою за масштабами ігровою Меккою в світі після Макао і Лас-Вегаса. А щоб боротися з ігровою залежністю серед місцевих, вхід в казино зробили платним для громадян країни ($73).

Але зробивши одні галузі пріоритетними, уряд не потурбувався належним чином про інші галузі. І ті буквально “зачахнули”. Наприклад, країна імпортує майже все продовольство і електроенергію – в Сінгапурі відсутнє сільське господарство та енергетичні підприємства. Зате розвинене виробництво електроніки, суднобудування і сектор фінансових послуг. Незважаючи на те, що в Сінгапурі немає природних ресурсів, країна є світовим лідером у виробництві платформ для видобутку нафти у відкритому морі. В Уряді намагаються вираховувати галузі, які в майбутньому будуть флагманами світової економіки, і фінансують першочергово саме їх. Сьогодні, наприклад, Сінгапуру цікаві біотехнології.

Країна також по-максимуму використовує переваги свого острівного розташування – тутешній порт є другим найбільшим у світі, після Шанхайського. А аеропорт “Чангі” вже два роки поспіль визнається найкращим у світі, будучи також головним авіаційним хабом в Південно-Східній Азії з пасажиропотоком понад 36 млн осіб на рік. Для порівняння: столичний “Бориспіль” в 2014 році прийняв 7,140 млн.

У Сінгапурі максимально спростили податкову систему: тут залишили всього 5 податків, з яких один – на прибуток. Доходи громадян оподатковуються за прогресивною шкалою – чим більше зарплата або інші доходи, тим вищий податок. Зараз податок становить до 20%, а сумарна ставка податків – 27,1%.

Тільки чотири види товарів підлягають оподаткуванню при ввезенні – автомобілі, алкоголь, тютюнові вироби та нафтопродукти. Є податок на нерухомість – 4% від вартості житла, який використовується для проживання власників, і 10% – від того, що здається в оренду.

У Сінгапурі популяризують громадський транспорт, тому володіння авто тут – розкіш. При купівлі автомобіля відраховується податок у розмірі 150% від його вартості. Окрім цього, ще $42 тис. за сертифікат на право власності. Але для країни площею в 718 кв. км відсутність машини – не проблема.

ЗНИЖКА НА ПОЛОГИ, ЗАБОРОНУ НА ЖУЙКУ

Головний ресурс Сінгапуру – це люди. Про це постійно твердив Лі. Саме тому держава вкладає солідні гроші в освіту, здоров’я і дисциплінування громадян. Ще в 1970-і у всіх школах країни англійська стала обов’язковим предметом, а вищі навчальні заклади перейшли на викладання цією мовою. Зараз англійська є однією з офіційних мов Сінгапуру – поряд з малайською, мандарином (діалектом китайської) і тамільською. Крім цього, ще в 1980-і роки уряд почав виділяти гроші на навчання студентів у престижних університетах світу. У результаті – знання англійської тут у всіх на високому рівні, багато хто має престижну міжнародну освіту, а отже населення більш конкурентне на світовому ринку праці.


Головний ресурс Сінгапуру – це люди.
Лі Куан Ю
Прем'єр-міністр Республіки Сінгапур

Але Сінгапур не збирається зупинятися на досягнутому і продовжує витрачати майже 20% бюджету на освіту. Тут також постійно намагаються підвищувати престиж і компетентність вчителів – наприклад, нещодавно їм виділили 100 годин на рік на “професійний розвиток”.

У Сінгапурі – один з найнижчих рівнів дитячої смертності у світі, а тривалість життя тут – 79 років для чоловіків і 83 для жінок. Такий результат був досягнутий завдяки введенню системи обов’язкового медстрахування. При цьому держава оплачує страховку за незаможних громадян. Взагалі, жителі Сінгапуру вважаються здоровими людьми у світі завдяки не тільки розвиненою медицині, але й пропаганді здорового способу життя, яка ведеться десятиліттями. Увечері вулиці знаменитої сінгапурської набережній забиті юрбами бігунів – від підлітків до бабусь. У Ботанічному саду і парках країни натовпи народу займаються тайчи та іншими видами китайських бойових мистецтв.

Уряд регулярно надає податкові пільги громадянам, які прагнуть вчитися і заводити сім’ї. Зіткнувшись з проблемою бездітності серед високоосвічених жінок, влада зменшила їм податки за умови народження дитини.

Завдяки викоріненню корупції та залученню іноземного капіталу, в Сінгапурі ще в 1970-их роках з’явилися кошти на боротьбу з нетрями і несприятливими житловими умовами. Зараз майже всі громадяни країни є власниками нерухомості, навіть найбідніші: їм видавали пільгові іпотечні кредити.

У Сінгапурі – один з найнижчих рівнів злочинності у світі. За свої речі в метро і громадських місцях хвилюються лише туристи, які щойно прибули в країну. Решта знають: навіть якщо ви забудете десь телефон або гаманець, і повернетеся через деякий час, пропажа буде терпляче чекати на тому ж місці. Пограбування в Сінгапурі трапляються не частіше, ніж раз на 2-3 місяці. Можливо, тому, що в Сінгапурі досі практикується покарання бамбуковими палицями – причому шанувальником такого покарання був сам Куан Ю. Нещодавно в Сінгапурі місцевого охоронця засудили до трьох місяців в’язниці і трьох ударів палицею за те, що він написав слово “демократія” на військовому пам’ятнику. “Громадяни країни жартома називають Сінгапур країною штрафів. Тут величезний список великих штрафів, які можуть накласти на вас за найрізноманітніші порушення, навіть, здавалося б, дрібні”, – говорить Юджин Тан, професор права в Сингапурському університеті менеджменту.

Кілька років було заборонено ввозити в країну жувальні гумки – біду місцевих комунальників.

Наприклад, в Сінгапурі заборонено сякатися і плюватися в громадських місцях, а в законі навіть передбачений штраф для тих, хто не змиває за собою в громадських туалетах. За вживання будь-якої їжі в метро тут покладений штраф аж в 500 сінгапурських доларів ($370). Удвічі вищий штраф за куріння у заборонених місцях – причому забороненими вважаються будь-які місця, крім спеціально відведених.

У 1990-і уряд навіть намагався боротися з жувальними гумками, якими заборонили не тільки торгувати, але навіть ввозити в країну для особистого користування. Прем’єр Лі в інтерв’ю шокованим іноземним ЗМІ тоді заявив, що жуйки наносять втрату країні, адже комунальним службам регулярно доводиться їх віддирати в транспорті, на вулицях і в парках. Правда, через кілька років казусний закон скасували.

Сінгапур. Тут є умови для кар’єри, але немає демократії, і люди нещасливі.

Жуйки були не єдиною ініціативою, за яку прем’єра Лі критикували і критикують досі. В основному йому дістається за відсутність в країні демократії – зокрема, повний контроль над ЗМІ і заборона на будь-які протести. Сам він ніколи не приховував, що не дуже вірить в швидке економічне диво при демократичному режимі управління. Він був явним прихильником теорії “сильної руки” (яку в самому Сінгапурі критики називають “уряд-нянька”) і вважав, що Захід занадто ліберальний в багатьох питаннях, розплачуючись на це відсутністю порядку. Будь-яка критика уряду Лі не бралася, а деякі опозиціонери навіть потрапили до в’язниці. Партія Лі знаходиться при владі з 1959 року, але зараз шість опозиціонерів є депутатами парламенту країни. У Сінгапурі досі всі засоби масової інформації контролюються урядом, а за рівнем свободи преси країна регулярно займає одне з останніх місць у світі.

Цікаво, що в Сінгапурі, при всьому його багатстві, не вистачає не тільки демократії, а й… щастя. Останній Gallup опитування з цього приводу показав, що сінгапурці менш щасливі, ніж жителі бідних країн Латинської Америки, Афганістану та Ємену. Тут себе вважають щасливими всього 46% населення.

БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ І СУЇЦИД ДРУГА

В Україні Лі Куан Ю відомий фразою: “Щоб подолати корупцію, почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви знаєте, за що, і вони знають”. Ось тільки у випадку прем’єра це були не просто красиві слова. Він дійсно почав з того, що створив спеціальний антикорупційний орган, який в народі називали “Бюро з розслідування заразної жадібності”. Воно було наділене авторитарними повноваженнями: без суду могло затримувати і обшукувати підозрюваних і перевіряти їх рахунки.

Перевірки проходили навіть члени сім’ї Лі та його соратники. Один з найгучніших випадків стався в 1987 році з міністром розвитку Те Чін Вангом, який, до того ж, був старим соратником і другом прем’єра. Було встановлено, що він отримав два хабарі – у розмірі півмільйона сінгапурських доларів. Дізнавшись про розслідування, Ванг написав прем’єру записку і наклав на себе руки. “Як порядний джентльмен, я повинен заплатити найвищу ціну за помилку”, – йшлося в посланні, яке прем’єр зачитав з трибуни парламенту. Це стало знаком для багатьох інших високопоставлених корупціонерів, і багато з них втекли з країни. Але є й ті, хто досі відбуває термін у в’язниці за хабарі.

Щоб уникнути багатозначності законів і заплутаних процедур, які відкривають можливості для корупції, в країні були максимально спрощені всі закони, що стосуються особливо податків. Більшість видів ліцензій та дозволів були скасовані. На посади суддів були поставлені найкращі приватні адвокати країни, що мали хорошу репутацію, а зарплати суддів були підняті до сотень тисяч доларів на рік. Зарплати всіх держчиновників також прирівняні до зарплат у великих компаніях.

Privacy Settings
We use cookies to enhance your experience while using our website. If you are using our Services via a browser you can restrict, block or remove cookies through your web browser settings. We also use content and scripts from third parties that may use tracking technologies. You can selectively provide your consent below to allow such third party embeds. For complete information about the cookies we use, data we collect and how we process them, please check our Privacy Policy
Youtube
Consent to display content from Youtube
Vimeo
Consent to display content from Vimeo
Google Maps
Consent to display content from Google
Spotify
Consent to display content from Spotify
Sound Cloud
Consent to display content from Sound
Get a Quote